Алекс прокидається в кімнаті з чорними стінами, в поліцейському відділі. Двоє поліцейських звинувачують  Алекса у вбивстві дівчини. Герой нічого не пам’ятає, він намагається довести на допиті, що ні в чому не винен, але всі докази проти нього. Один із них випитує зізнання із Алекса доволі агресивним способом, але все марно. Після чого інший застосовує до Алекса фізичну силу, до тих пір, поки Алекс не непритомніє і падає обличчям на стіл.

У наступній сцені перед Алексом в тій самій кімнаті з’являється жінка-слідча. Вона вмикає Алексу відео, де він бачить, що весь цей час знаходився у кімнаті сам. Жінка розпитує Алекса по ділу вбивства. Алекс розповідає їй історії з минулого. Через них слідча все більше і більше дізнається про Алекса та діло вбитої дівчини.

В процесі розповіді виявляється, що головний герой отримав травму голови. Алекс починає бачити образи найближчих йому людей. Його друг Марк мертвий , а дядько Ден назавжди покинув його життя, коли він був ще малим. В результаті цього Алекс втрачає розум, а образи дядька і друга стали постійними супутниками головного героя. Він вчиться жити з ними. Кульмінаційним моментом стає вбивство дівчини Алекса, у якому всі звинувачення падають на головного героя. Боротьба із самим собою, запекле протистояння зі своїми думками не дають зрозуміти Алексу, навіщо він це скоїв.

Жінка у кімнаті для допитів виявляється проекцією матері Алекса, сама кімната для допитів – це підсвідомість героя, куди він сам себе загнав, щоб докопатися до істини. А поліцейські, які його допитували спочатку, і є його дядько Ден та друг Марк, які супроводжують його після травми.

«Чорна кімната с білими стінам» - це гра розуму на межі божевілля, прийняття нових правил існування своєї сутності. Поєднання альтернативної реальності з дійсністю тримає напругу до фінального кадру, де Алекс розуміє,  що все це прояв його фантазії. Чи ні?...